ГлавнаяРазноеЯрослав мудрий

Ярослав Мудрий. Ярослав мудрий


Ярослав Мудрий — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ярослав Мудрий
Ікона святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Автор Орльонов Артур.

uk.wikipedia.org

Князь Ярослав Мудрий - біографія та цікаві факти

Ярослав Володимирович (роки правління 1015-1054) – видатний державний діяч, Великий князь Київської Русі та відомий воєначальник.

Завдяки багатьом реформам та досягненням, які мали колосальний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Ярослав Мудрий.

Біографія та правління

Народився майбутній князь у 978 або у 979 році. Його мамою була княгиня Рогніда – дочка правителів Полоцька, який завоював його батько – майбутній хреститель Русі князь Володимир Великий. Перший політичний досвід Ярослав почав отримувати дуже рано. У десятирічному віці Володимир призначив його керівником Суздальської землі. У 1010 році батько поставив його правити Новгородом – основним торговим і військовим центром північної частини Київської Русі. Такий крок свідчив про те, що Володимир побачив у молодого сина риси жорсткого, але справедливого правителя.

Князь Ярослав МудрийПортрет Ярослава Мудрого, відтворений українськими антропологами у 2017 році

На Новгородському престолі Ярослав втримувався спокійно, незважаючи на войовничий та волелюбний характер жителів міста і сусідніх племен. У 1014 році князь не захотів віддавати данину у розмірі 2 000 гривень до Києва. За це батько наступного літа хотів піти на нього війною, але несподівано помер.

Дізнавшись про смерть батька, Ярослав вирішив взяти київський престол для себе. У листопаді 1015 дружина правителя Новгорода зустрілась з військом київського князя Ярополка неподалік міста Любеч і перемогла його. Ярослав ввійшов у столицю Русі, але менше ніж через рік мусив звідти втікати – Ярополк підійшов до города з армією свого тестя – короля Польщі Болеслава Хороброго. Отримавши підтримку в Новгороді, Ярослав розбив брата на території нинішньої Київської області і отримав владу майже над усією Руссю, за виключенням Тмутаракані, де правив його брат Мстислав.

Внутрішня і зовнішня політика

Князь зменшив вплив варягів на справи Русі. Він почав брати людей на керівні посади з полян та інших племен, що населяли державу. У 1023 році брат Ярослава Мстислав пішов походом на Київ і навіть розбив військо брата, але княжити не захотів. У 1026 родичі домовилися і поділили Русь на 2 частини. Чернігівщина та землі по лівому березі Дніпра відійшли Тмутараканському князю. Остаточне об’єднання Русі відбулося тільки після його смерті у 1036 році.

Основна заслуга Ярослава у внутрішній політиці – написання «Правди Ярослава» – першого збірника законів, який діяв на території Київської Русі. Цей документ мав всього 18 статей. За більшість провинностей у ньому передбачалося грошове стягнення. Тільки за кілька тяжких злочинів зберігалося право родичів постраждалого на кровну помсту.Зовнішня політика Ярослава Мудрого була досить гнучкою. Князь відвоював у Польщі червенські міста, ходив у походи на племена Прибалтики. Неподалік від берега Чудського озера заснував град Юр’їв (зараз Тарту). Правитель остаточно ліквідував загрозу, яку становило для Києва плем’я печенігів.

Тесть Європи

Сповнений прагнення зміцнити положення Київської Русі у Європі, Ярослав сприяв одруженню своїх дітей з королівськими династіями Старого Світу. Сам він у 1019 році узяв шлюб з дочкою норвезького конунга Олава Ейріксона – Інгігердою. Усі його діти одружилися з членами правлячих сімей континенту:

  • Старший син Ілля – з дочкою датського та англійського короля Кнута;
  • Другий син Ізяслав – з донькою правителя Польщі Казимира Гертрудою;
  • Святослав – з онукою німецького цісаря Генріха II;
  • Всеволод – з візантійською принцесою Марією;
  • П’ятий – Ігор – з принцесою з Німеччини Кунігундою.

Чотири доньки Ярослава (Єлизавета, Анастасія, Анна і Агата) стали королевами чотирьох країн: Норвегії, Словаччини, Франції та Англії. За широкі родинні зв’язки князя стали називати «Тестем Європи».

Розвиток культури

Князь Ярослав Мудрий дбав про розвиток культури народів Київської Русі. За його правління у великих містах держави відкривалися школи, створювалися місця, де переписувалися книги. Храм Святої Софії став своєрідним вищим навчальним закладом. У його школі отримували освіту діти з кращих боярських родів. У соборі, в спеціальному приміщенні, ченці перекладали твори європейських авторів на давньоруську мову.

Французькі посли в Ярослава«Французькі посли в Ярослава», Петро Андрусів

Князь-будівничий

Будівельний бум на Русі розпочався з часів правління батька Ярослава – Володимира. Після перемоги над печенігами у 1034 році, Ярослав Мудрий наказав будувати собор Святої Софії – майбутню найвеличнішу релігійну споруду Київської держави. Цей храм був розкішно оздоблений. У оформленні його фресками та мозаїками брали участь найкращі майстри з Греції.

Також при Ярославові значно розширився Київ. За свідченнями тогочасних істориків, місто стало за красою суперником Константинополя. Площа території міста збільшилася у 7 разів. За наказом князя були зведені Золоті Ворота – парадний в’їзд до Києва, оздоблений дорогоцінними металами та камінням. Дружина правителя – Інгігерда на свої кошти збудувала та утримувала храм Святої Ірини.

Заповіт Ярослава

Смерть старшого сина у 1052 році сильно вплинула на Ярослава Мудрого. Старість відчувалась все більше і, згадуючи молоді роки, князь став замислюватися над майбутнім Києва і держави загалом. Бажаючи уникнути братовбивчої війни, Ярослав зважується змінити порядок наслідування престолу. На той час влада передавалась від батька до старшого сина, що дуже негативно впливало на решту спадкоємців. Тому київський князь затвердив порядок передачі по старшинству. Тобто, від батька до старшого сина, а після його смерті до наступного сина за віком і так доти, поки живі всі нащадки правителя.

Так званий “горизонтальний” принцип дав позитивні результати лише на початку. Ярослав Мудрий помер у 1054 році і, згідно його заповіту, Ізяслав посів місце правителя в Києві, Святослав отримав Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод – Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор – Володимир Волинський. В’ячеславу перейшла у спадок Смоленщина. На жаль, Ізяслав був надто м’яким правителем і це змусило його звернутися по допомогу до двох менших братів. Так утворився триумвірат Ярославовичів, що правив з 1054 по 1073 рік.

Як показала історія, “горизонтальна” передача влади не врятувала країну від кровопролиття. Війна між братами змінилась на ворожнечу між дядьками і племінниками, що неминуче знищувало колись могутню Київську Русь.

Історичний спадок

Ярослав Мудрий зробив для Київської Русі багато доброго й важливого. Він став лідером нації та могутнім володарем однієї з найбільш розвинених країн Європи того часу. Більша частина діянь князя пережили свій час. Його спадком стали літописи і закони, добре налагоджені зв’язки з країнами Європи.

Пам'ятник Ярославу МудромуПам’ятник Ярославу Мудрому в Києві

Цікаві факти

Біографію Ярослава Мудрого вдало прикрашають цікаві факти, які характеризують життя та смерть князя.

  • Після дослідження могили правителя виявилося, що він був кульгавим. У часи Київської Русі така вада вважалася серйозним каліцтвом. При цьому князь добре їздив на коні та вправлявся з мечем і щитом.
  • Ярослав Мудрий мав велику власну бібліотеку. За свідченнями істориків, вона складалася з кількох тисяч книг. Але досі жодних слідів зібрання не зберіглося. За деякими версіями, вона була викрадена Батиєм або увійшла до багатств Івана Грозного.
  • Ярослав брав активну участь у справах церкви. За його правління була створена Київська митрополія, яка організаційно підпорядковувалася патріархові Константинополя. У 50-ті роки XI століття були закладені перші руські монастирі (Києво-Печерська лавра, Софія Київська та Ірининський собор), які пізніше стали центрами культури та опорою християнської віри.

myukraine.org.ua

ЯРОСЛАВ МУДРЫЙ - Древо

Блгв. вел. кн. Ярослав Мудрый. Миниатюра Царского титулярника, 1672 г.
Ярослав I, крещении Георгий (Юрий), Владимирович, Мудрый [1] (ок. 978-989 - 1054), благоверный великий князь [2] Киевский

Память 20 февраля в день кончины и в Соборе Киевских святых

По разным данным родился между 978 и 989 годами, вторым сыном равноапостольного Владимира от полоцкой княжны Рогнеды. По некоторым сведениям, в детстве он страдал от паралича ног, который прошёл в 988 году, но осталась хромота [3].

Княжение при жизни святого Владимира

Еще при своей жизни произведя первый раздел земель между сыновьями, святой Владимир посадил девятилетнего Ярослава в Ростове. В 1011 году, когда Ярослав крестил Волгу, языческие жители урочища Медвежий угол выпустили против него "Святую Медведицу", но князь, вооруженный секирой, одолел зверя.

В 1012 году, по смерти старшего сына Вышеслава, святой Владимир перевел Ярослава на княжение в Новгород, миновав старшего Святополка, который был тогда под гневом отца. Став князем Новгородским, Ярослав хотел порвать зависимость от Киева и стать независимым государем обширной Новгородской области. Он отказался в 1014 году платить отцу ежегодную дань в 2000 гривен, как делали все посадники новгородские. Его желание совпадало и со стремлением новгородцев, которые тяготились налагаемой на них данью. Ярослав был недоволен еще и тем, что отец оказывал предпочтение младшему его брату, Борису. Разгневавшись на Ярослава, Владимир готовился лично идти против него, но вскоре заболел и умер. Ярослав же, тем временем, нанял дружину варягов для предстоящей борьбы.

Междоусобные войны

Великокняжеским столом завладел старший в роде Святополк Окаянный, который, желая сделаться единодержавным правителем всей Руси, умертвил через наемных убийц трех братьев - страстотерпцев Бориса и Глеба, а также Святослава. Такая же опасность грозила и Ярославу, но он, предупрежденный сестрой Предславой, сам пошел на Киев [4]. Прежде этого Ярослав был в ссоре с новгородцами за то что часто поддерживал варяжскую дружину в ее кровавых стычках с населением города, но теперь новгородцы легко согласились идти вместе с ним против брата. Собрав тысяч 40 новгородцев и несколько тысяч варяжских наемников [5], Ярослав двинулся против Святополка, призвавшего себе на помощь печенегов. Ярослав одолел Святополка в яростной сече под Любечем, вступил в Киев, и занял великокняжеский стол в 1016 году, после чего щедро наградил новгородцев и отпустил их домой. Бежавший Святополк возвратился с полками своего тестя, Польского короля Болеслава Храброго, а также с дружинами немцев, венгров и печенегов. В 1017 или 1018 году Ярослав был разбит на берегах Буга и бежал в Новгород. Он готов был отплыть в Скандинавию, но новгородцы порубили княжеские ладьи и склонили Ярослава продолжить борьбу. С новым большим войском он разбил наголову Святополка и его союзников-печенегов, на реке Альте в 1019 году, на том же месте, где был предательски убит его брат святой Борис. Святополк бежал в Польшу и по дороге умер, а Ярослав в том же году стал великим князем Киевским. Теперь он прочно утвердился в Киеве и, по выражению летописца, «утер пота со своею дружиной».

В 1021 году племянник Ярослава, князь Брячислав Изяславич Полоцкий, объявил притязания на часть Новгородских областей. Получив отказ, он напал на Новгород, взял и разграбил его. Услышав о приближении Ярослава, Брячислав ушел из Новгорода со множеством пленников и заложников. Ярослав нагнал его в Псковской области, на реке Судоме, разбил его и освободил пленных новгородцев. После этой победы Ярослав заключил с Брячиславом мир, уступив ему Витебскую волость с городами Витебск и Усвят. Едва окончив эту войну, Ярослав должен был начать более трудную борьбу со своим младшим братом Мстиславом Тмутараканским, который требовал от него раздела русских земель поровну и подошел с войском к Киеву в 1024. Ярослав в то время был в Новгороде и на севере, в Суздальской земле, где был голод и сильный мятеж, вызванный волхвами. В Новгороде Ярослав собрал против Мстислава большое войско и призвал наемных варягов, под начальством знатного витязя Якуна Слепого. Войско Ярослава встретилось с ратью Мстислава у местечка Листвена, близ Чернигова, и в жестокой сече было разбито. Ярослав снова удалился в свой верный Новгород. Мстислав послал ему сказать, что признает его старшинство и не добивается Киева, но Ярослав не доверял брату и воротился лишь собрав на севере сильную рать. Тогда, в 1025 году, он заключил с братом мир у Городца (вероятно близ Киева), по которому земля Русская была разделена на две части по Днепру: области по восточную сторону Днепра отошли к Мстиславу, а по западную — к Ярославу.

В 1035 году Мстислав умер и Ярослав стал единовластно править Русской землей - "был самовластцем", по выражению летописца. В том же году Я. посадил в "поруб" (темницу) брата своего, князя Судислава Псковского, оклеветанного, по словам летописей, перед старшим братом. В руках Ярослава были соединены теперь все Русские области, за исключением Полоцкого княжества.

Внешние отношения

Ярославу пришлось еще совершать много походов против внешних врагов – почти все его княжение наполнено войнами. В 1017 году он успешно отразил нападение печенегов на Киев и затем боролся с ними, как с союзниками Святополка Окаянного. В 1036 году летописи отмечают осаду Киева печенегами, в отсутствие Ярослава, отлучившегося в Новгород. Получив об этом известие, он поспешил на помощь и наголову разбил печенегов под самыми стенами Киева. После этого поражения нападения печенегов на Русь прекратились. Известны походы Ярослава на север, против финнов. В 1030 году он ходил на Чудь и утвердил свою власть на берегах Чудского озера, где построил город и назвал его Юрьевым, в честь своего святого покровителя. В 1042 году Ярослав отправил сына Владимира в поход на ямь. Поход был удачен, но дружина Владимира вернулась почти без коней, вследствие падежа. Есть известие о походе русских при Ярославе к Уральскому хребту, под предводительством Улеба в 1032 году. На западных границах Ярослав вел войны с Литвой и ятвягами, для прекращения их набегов, и с Польшей. В 1022 году Ярослав ходил осаждать Брест; в 1030 году он взял Бельз (в северо-восточной Галиции; в следующем году с братом Мстиславом возвратил в состав Руси Червенские города и привел много польских пленников, которых расселил по реке Роси в городках для защиты земель от степных кочевников. Он наконец отвоевал Брест в 1044 году. Несколько раз Ярослав ходил в Польшу на помощь королю Казимиру для усмирения восставшей Мазовии; последний поход был в 1047 году. Княжение Ярослава также ознаменовалось последним враждебным столкновением Руси с греками. Один из русских купцов был убит в ссоре с греческими после чего, не получая удовлетворения за обиду, Ярослав послал к Византии большой флот в 1043 году, под начальством старшего сына Владимира Новгородского и воеводы Вышаты. Буря рассеяла русские корабли. Владимир истребил посланный для его преследования греческий флот, но Вышата был окружен и взят в плен при Варне. В 1046 году был заключен мир; пленные с обеих сторон возвращены, и дружественные отношения скреплены браком любимого сына Ярослава, Всеволода, с Византийской царевной.

Хотя ему приходилось почти постоянно вести войну, по словам летописца воевать он не любил. Во внешней политике Ярослав, как и его отец, больше надеялся на дипломатию и взаимовыгодные отношения, чем на оружие. Его время было эпохой деятельных сношений с государствами Запада. Ярослав был в родственных связях с норманнами: сам он с 1018 года был женат на шведской принцессе святой Ингигерде, в крещении Ирине, а норвежский принц Гаральд Смелый получил руку его дочери Елизаветы. Четверо сыновей Ярослава, среди них Всеволод, Святослав и Изяслав, также были женаты на иностранных принцессах. Иноземные князья, такие как Олаф Святой, Магнус Добрый, Гаральд Смелый, английские принцы Эдмунд Этелинг и Эдуард Изгнанник, и знатные норманны находили приют и защиту у Ярсослава, а варяжские торговцы пользуются его особым покровительством. Сестра Ярослава Доброгрева-Мария была замужем за Казимиром Польским, вторая дочь его Анна - за Генрихом I Французским, третья, Анастасия - за Андреем I Венгерским.

Внутреннее управление

Значение Ярослава в русской истории основывается главным образом на его трудах по внутреннему устройству земли Русской. Ярослав был князем-«нарядником» земли, ее благоустроителем. Подобно отцу, он заселял степные пространства, построил новые города как Юрьев (ныне Тарту) и Ярославль, продолжал политику предшественников по охране границ и торговых путей от кочевников и по защите интересов русской торговли в Византии. Он огородил острожками южную границу Руси со степью и в 1032 году начал ставить здесь города – Юрьев (ныне Белая Церковь), Торческ, Корсунь, Треполь и другие.

Столица Ярослава, Киев, западным иностранцам казалась соперником Константинополя; ее оживленность, вызванная интенсивной для того времени торговой дятельностю, изумляла писателей-иностранцев XI века – показательно, что сын Ярослава, Всеволод, не выезжая из Киева, выучил пять языков. Украшая Киев многими новыми постройками, он обвел его и новыми каменными стенами («город Ярослава»), устроив в них знаменитые Золотые ворота, а над ними — церковь в честь Благовещения. Ярослав основал в Киеве, на месте своей победы над печенегами, храм святой Софии, великолепно украсив его фресками и мозаикой, а также построил тут монастырь святого Георгия и монастырь святой Ирины (в честь ангела своей супруги). Прообразами этих построек были архитектурные сооружения Константинополя и Иерусалима. Завершение строительства совпало с созданием великого памятника древнерусской литературы, «Слова о Законе и Благодати», которое было произнесено будущим святителем Иларионом 25 марта 1038 года. Тогда же была написана первая русская летопись – т. н. «Древнейший свод».

Стержнем внутренней деятельности святого князя было содействие распространению Христианства на Руси, развитию необходимого для этой цели просвещения и подготовки священнослужителей из русских. Как в Киеве, так и в других городах, Ярослав не щадил средств на церковное благолепие, приглашая для этого греческих мастеров. При Ярославе приехали на Русь из Византии церковные певцы, научившие русских осьмогласному пению. Летописец Нестор отметил, что при Ярославе христианская вера стала «плодиться и расширяться, и черноризцы стали множиться и монастыри появляться». Когда в конце его княжения надо было поставить нового митрополита на Киевскую митрополию, Ярослав в 1051 году велел собору русских епископов поставить митрополитом святителя Илариона, первого архипастыря Русской митрополии родом из русских.

Чтобы привить в народ начала Христианской веры, Ярослав велел переводить рукописные книги с греческого на славянский и много сам их покупал. Собирая повсюду книгописцев и переводчиков, он умножил количество книг на Руси и постепенно ввел их в повсеместное употребление. Все эти рукописи Ярослав положил в библиотеку построенного им при Софийском соборе для общего пользования. Для распространения грамоты Ярослав велел духовенству обучать детей, а в Новгороде, по позднейшим летописным данным, устроил училище на 300 мальчиков.

Наконец, наиболее знаменитым Ярослав остался как законодатель. Уже в Новгороде, когда он был назначен туда наместником, его называли Правосуд – именно там и началась разработка писаных законов Руси. Ярославу приписывается древнейший русский памятник права — «Русская Правда» (также именуемый «Устав» или «Суд Ярославль»), являющийся сборником действовавших законов и обычаев, устном «Законе русском», который упоминался еще в договорах Руси с Византией. Русская Правда была дана Новгороду в 1016 году и явилась первым письменным кодексом законов – уголовным, гражданским и административным. Касался он прежде всего вопросов охраны общественного порядка. При Ярославе появился и Церковный Устав или Кормчая книга составленная на основе византийского Номоканона. В нем впервые были разграничены понятия греха и преступления: всякое преступление есть грех, но не всякий грех – преступление.

Бюст Ярослава Мудрого. Реконструкия М. М. Герасимова

Характер и кончина

По отзыву летописи, великий князь «был хромоног, но ум у него был добрый и на рати был храбр». Описывая его характер, летописец говорит об уме, благоразумии, сострадании к неимущим, храбрости. Нрав Ярослава был строгим, а жизнь скромной, в отличие от его отца, любившего веселые пиры. Современники отмечали, что Ярослав был сам начитанным в богослужебных книгах человеком и владел большой личной библиотекой. Он, по словам летописца, считал книги «реками, способными напоить мудростью». Благоверного князя отличало усердие в вере. По одному из преданий, он велел вырыть кости князей Ярополка и Олега и, окрестив их, похоронил в Киевской церкви Успения Пресвятой Богородицы, надеясь этим избавить души их от вечной муки и погибели.

Скончался благоверный великий князь Ярослав Мудрый 20 февраля 1054 года в своей загородной резиденции Вышгороде, под Киевом. Похоронили его в мраморном гробу в заложенном им Киевском Софийском соборе. Один из подданных князя процарапал на стене храма надпись: «В лето 6562 месяца февраля 20-го успение царя нашего...». Разделив по себе земли между сыновьями и передав киевский престол старшему сыну Изяславу , он оставил им такое завещание:

«Вот я отхожу от сего света, дети мои. Любите друг друга, ибо вы братья родные, от одного отца и одной матери. Если будете жить в любви между собой, то Бог будет с вами. Он покорит вам всех врагов, и будете жить в мире. Если же станете ненавидеть друг друга, ссориться, то и сами погибнете, и погубите землю отцов и дедов ваших, которую они приобрели трудом своим великим» [6].
Блгв. вел. кн. Ярослав Мудрый. Икона

Память, оценки и почитание

Княжение Ярослава ознаменовалось расцветом стольного града Киева и укреплением экономических и культурных связей между отдельными частями государства. Это была эпоха высшего процветания Киевской Руси. Своей деятельностью Ярослав так возвысился, что со временем за ним закрепилось прозвание «Мудрого».

Имя благоверного великого князя Ярослава было внесено в месяцеслов Русской Православной Церкви по благословению патриарха Московского и всея Руси Алексия II 8 декабря 2005 года.

Определением Архиерейского Собора Русской Православной Церкви 2-3 февраля 2016 года его имя было включено в месяцеслов Русской Православной Церкви для общецерковного почитания [7].

Семья

  • Отец: св. равноап. Владимир Святославич (ок. 960-1015), вел. кн. Киевский.
  • Мать: Рогнеда Рогволодовна, в крещении Анастасия, кн. Полоцкая.
  • Жена: прп. Ингигерда Олафовна, в крещении Ирина, в иночестве Анна, блгв. принцесса Шведская.
  • Дети:
    • Илья (+ 1020), кн. Новгородский 1015 – 1020.
    • св. блгв. Владимир (1020 – 1052), кн. Новгородский 1043 – 1052.
    • Изяслав (1024 – 1078).
    • Святослав (1027 – 1076), кн. Черниговский.
    • Всеволод (1030 – 1093).
    • Вячеслав (1036 – 1057), кн. Смоленский.
    • Игорь (1036 – 1060), кн. Владимиро-Волынский.
    • Анна, королева Французская, жена Генриха I Капета.
    • Анастасия, королева Венгерская, жена Андрея I.
    • Елизавета, королева Норвежская, жена Гаральда Смелого.

Молитвословия

Тропарь, глас 4

Я́ко благочести́ваго ко́рене пречестна́я о́трасль бы́л еси́,/ благове́рне кня́же Яросла́ве,/ до́бре во благоче́стии пожи́в,/ ве́ру непоро́чну соблю́л еси́,/ и хра́м пречу́ден Прему́дрости Бо́жия в сто́льнем гра́де Ки́еве устро́ив,/ ны́не на Небесе́х предстои́ши Престо́лу Святы́я Тро́ицы,// моли́ся низпосла́ти на́м ве́лию и бога́тую ми́лость.

Кондак, глас 4

Измла́да яви́лся еси́, богому́дре Яросла́ве,/ Боже́ственный сосу́д избра́н Бо́гови,/ во благоче́стии жи́тельствовавши,/ мно́гия святы́я це́ркви устро́ил еси́;/ те́мже похваля́ем тя́, кня́же на́ш,/ я́ко наро́ду твоему́ ты́ еси́ удобре́ние,// Ки́еву сла́ва и все́й Ру́сстей земли́ утвержде́ние.

Молитва

О святы́й благове́рный вели́кий кня́же Яросла́ве, все́х с любо́вию чту́щих тя́ благода́тный засту́пниче и покрови́телю! Вознеси́ сие́ ма́лое моле́ние недосто́йных ра́б твои́х Влады́це Христу́, да утверди́т во Святе́й Свое́й Це́ркви живы́й ду́х Правосла́вныя ве́ры, любо́вь, благоче́стие, в до́брых де́лех преуспе́яние; да да́рует па́стырям ре́вность попече́ния о спасе́нии люде́й, я́ко неве́рущия просвети́ти, заблу́дшия наста́вити и отпа́дшия обрати́ти; изря́днее же, да вся́ ча́да Це́ркви Правосла́вныя чи́сты сохрани́т от мирски́х искуше́ний, суему́дрия, суеве́рий и наважде́ний вра́жиих. Е́й, уго́дниче Бо́жий, не пре́зри на́с, моля́щихся тебе́, но помози́ на́м ско́рым предста́тельством твои́м, да вся́ких бе́д, напа́стей и скорбе́й в се́й жи́зни вре́менней избежа́вше, кончи́ну непосты́дну обрете́м и, та́ко благоуго́дно на земли́ пожи́вше, жи́зни ра́йския на небеси́ сподо́бимся, иде́же вку́пе с тобо́ю просла́вим человеколю́бие и щедро́ты в Тро́ице сла́вимаго Бо́га, Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха, во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Литература

  • Пресняков А. Е. Княжое право в Древней Руси: Лекции по русской истории. Киевская Русь. - М., 1993.

Использованные материалы

  • Статья энциклопедического словаря Брокгауза и Ефрона:
  • Григорьев, Александр, "Исторические мифы. Ярослав Мудрый: книжник на посту правителя", Вильна, Октябрь 2000:
  • Страница проекта "ХРОНОС" с данными из: Рыжов, Константин, Все монархи мира. Россия. 600 кратких жизнеописаний, Москва, 1999; Шикман, А. П., Деятели отечественной истории. Биографический справочник, Москва, 1997; сайта «От Руси древней до империи Российской»; статьи Рапова, О. М.:
  • Страница календаря на портале Православие.Ru:
  • Cтраница сайта Ярославского Крестобогородского храма:
  • Страница официального сайта Херсонской епархии:

[1]  Во время наместничества в Новгороде - именовался Правосуд, в скандинавских сагах - Ярислейф Скупой.

[2]  Ярослав был последним правителем Руси именовавшимся в начале княжения "каган." Начиная с него последующие монархи именовались великими князьями.

[3]  по другим данным князь стал хромать в результате ранения в одной из последующих битв.

[4]  Именно Святополк указан убийцей братьев в «Повести временных лет» и в житиях святых Бориса и Глеба. При этом, на основе некоторых западноевропейских источников впоследствии было составлено мнение что в крови братьев был повинен не Святополк, а сам Ярослав.

[5]  Так у Брокгауза и Ефрона. По жизнеописанию Рыжкова –тысячу варягов и новгородцев три тысячи.

[6]  Цитируется по С. М. Соловьеву в статье Григорьев, Александр, "Исторические мифы. Ярослав Мудрый: книжник на посту правителя", Вильна, Октябрь 2000, http://www.pravoslavie.ru/analit/rusideo/yaroslav.htm

[7]  Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви об общецерковном прославлении ряда местночтимых святых, 3 февраля 2016, официальный сайт Русской Православной Церкви, http://www.patriarchia.ru/db/text/4367765.html.

drevo-info.ru

Ярослав Мудрый - это... Что такое Ярослав Мудрый?

ЯРОСЛА́В Владимирович Мудрый (крестное имя Георгий, Юрий) (около 980 — 20 февраля 1054), киевский великий князь (с 1019), сын Владимира Святославича (см. ВЛАДИМИР Святославич) и полоцкой княжны Рогнеды (см. РОГНЕДА). Ярослав был женат на дочери шведского конунга Олава — Ингигерде. В древнерусских источниках упоминаются два имени жены Ярослава — Ирина и Анна. Вероятно, имя Ирины Ингигерда приняла при крещении, а имя Анны при пострижении в монахини перед смертью. Именно под именем Анны Русская православная церковь (см. РУССКАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ) канонизировала Ингигерду как первую княгиню, принявшую постриг перед смертью. Первый период жизни Ярослава Мудрого связан с борьбой за киевский престол. Как только он повзрослел отец посадил его княжить в Ростов, а около 1013 года после смерти Вышеслава (старшего сына Владимира Святославича) Ярослав становится новгородским князем. В 1014 году он отказался платить дань Киеву, чем вызвал гнев отца. Владимир приказал готовится к походу на Новгород, но 15 июля 1015 года скончался. По данным «Повести временных лет» киевский престол захватил туровский князь Святополк Окаянный, сводный брат Ярослава Владимировича. Желая устранить возможных соперников, Святополк убил братьев, ростовского князя Бориса, муромского князя Глеба, древлянского князя Святослава. Пытался он убить и Ярослава, но того вовремя предупредила сестра Предслава. Заручившись поддержкой новгородцев, Ярослав в декабре 1015 года в битве под Любечем одержал победу над Святополком и занял Киев. Святополк не смирился с поражением, и в 1018 году вместе с тестем, польским королем Болеславом Храбрым, вторгся в пределы Руси. Удача сопутствовала Святополку, он сумел нанести поражение Ярославу в сражении при Буге и отбить Киев. Ярослав бежал в Новгород, откуда намеревался уехать в Скандинавию. Но новгородцы порубили княжеские ладьи и вынудили Ярослава продолжить борьбу. В битве на Альте в 1018 году Святополк потерпел сокрушительное поражение, и Ярослав вновь занял киевский стол. После победы над Святополком Ярослав начал борьбу с другим братом тмутараканским князем Мстиславом. В сражении под Лиственом в 1024 года победа была на стороне Мстислава, но он не стал претендовать на киевский престол. Ярослав скрылся в Новгороде, направив в Киев своих посадников. В 1025 году по заключенному у Городца мирному договору Ярослав получал в управление земли на запад от Днепра, с центром в Киеве, а Мстислав — на восток от Днепра, с центром в Чернигове. Лишь после смерти Мстислава (1035) Ярослав становится «самовластцем» на Руси. После Лиственской битвы образ жизни Ярослава резко меняется. Возможно причиной отказа от привычной для князя военной деятельности стала тяжелая травма, полученная им во время борьбы с братьями: обследование останков Ярослава показало, что у него была перерублена нога, в конце жизни он вряд ли мог передвигаться без посторонней помощи. Во всяком случае с 1025 года основная деятельность князя связана с просветительством и христианизацией Руси. В 1036—1037 годах в Киеве по его приказу были построены крепостные укрепления («город Ярослава»), Золотые ворота с надвратной Благовещенской церковью, Софийский собор, основаны монастыри святых Георгия и Ирины. Прообразами этих построек были сооружения Константинополя и Иерусалима; они призваны были символизировать перемещение в Киев центра православного мира. Завершение строительства совпало с созданием «Слова о законе и благодати», которое было произнесено 25 марта 1038 года. Тогда же была написана первая русская летопись — Древнейший свод. В «Повести временных лет» содержится похвальный отзыв о просветительской деятельности Ярослава. По свидетельству летописи, князь заботился о переводе на русский язык греческих книг, которые составили основу библиотеки Софийского собора. Ярославу приписывается также составление первого свода «Русской Правды». При Ярославе Мудром завершился процесс объединения под властью киевского князя всех восточнославянских земель. В 1030—1040-х годах княжеские дружины предпринял походы на Польшу, Литву, племена емь. В 1036 году русские разгромили печенегов. Во внешней политики Ярослав добился укрепления авторитета Древнерусского государства. По его инициативе новгородский князь Владимир Ярославич в 1043 году предпринял поход Руси на Византию, который впрочем завершился неудачей. Около 1050 года киевским митрополитом впервые стал русский уроженец Иларион, отстаивавший независимость своей епархии от Константинополя. Многие дети Ярослава были связаны семейными узами с представителями правящих династий Центральной и Западной Европы. Летописные данные о смерти Ярослава противоречивы; считается, что он скончался 20 февраля 1054, но эта дата оспаривается многими историками. Перед смертью Ярослав завещал киевский престол старшему из оставшихся в живых сыновей, новгородскому князю Изяславу, наказал сыновьям жить в мире. Прозвище «Мудрый» закрепилось за Ярославом в российской историографии во второй половине 19 века.

dic.academic.ru

Князь Ярослав Мудрий

13.02.2016

Ярослав був сином великого Київського князя Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди. Ще в юності, в 987 році, батьком він був призначений Ростовським князем, а в 1010 році після смерті Вишеслава, старшого сина Володимира Святославича, Ярослав стає Новгородським князем.

Після смерті князя Володимира почалася боротьба між братами за київський престол. Спочатку Київ захопив Святополк, убивши братів, князя ростовського Бориса, смоленського Гліба і древлянського Святолава. Перемігши Святополка, Ярослав мав вести боротьбу з братом Мстиславом, тмутараканским князем. У цій боротьбі переміг Мстислав, але в 1036 році він помер, тоді вся Руська земля з’єдналася в руках Ярослава.

Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського конунга Олава, Інгігерді. У давньоруських літописах згадується два імені дружини Ярослава, Ірина та Анна. Мабуть, Інгігерда отримала ім’я Ірина при хрещенні, а ім’я Анна вона прийняла при постригу в черниці.

У роки правління Ярослава Мудрого (1019-1054) Київська Русь досягла свого розквіту і стала одним з найсильніших держав у Європі. Для зміцнення своїх володінь Ярослав Мудрий побудував кілька нових міст, Київ був обведений кам’яною стіною, а головні міські ворота названі «Золотими».

Зовнішня політика Ярослава Мудрого була гідна сильного монарха, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету Русі. Він побував у кількох вдалих військових походів проти фінських народів, Литовського князівства, Польщі. У 1036 році Ярослав отримав остаточну перемогу над печенігами, саму довгоочікувану для вітчизни. А на місці битви побудував церкву святої Софії.

Під час правління князя Ярослава відбулося останнє зіткнення Русі з Візантією, в результаті чого був підписаний мирний договір, підкріплений династичним шлюбом. Його син Всеволод одружився на грецькій принцесі Анні.

Династичні шлюби сприяли зміцненню миру і дружби між державами. Князь Ярослав Мудрий мав трьох дочок і шість синів. Старша дочка Єлизавета була дружиною норвезького принца Гаральда. Друга дочка Ярослава Мудрого Анна одружилася з французьким королем Генріхом I. Анастасія вийшла заміж за угорського короля Андрія I. Троє синів Ярослава Мудрого, Святослав, В’ячеслав і Ігор, були одружені на німецьких принцес.

Внутрішня політика Ярослава Мудрого була спрямована на підвищення грамотності населення. Для цього він побудував училище, де навчали хлопчиків церковній справі. Ярослав піклувався про освіту, тому доручав монахам переводити і переписувати грецькі книги.

Діяльність Ярослава Мудрого була дуже продуктивною. Він побудував безліч храмів, церков, монастирів. На чолі церковної організації був обраний перший митрополит Іларіон, росіянин за походженням. З будівництвом храмів з’являються зодчество і живопис, перейняті з Греції церковні наспіви. Київська Русь за Ярослава Мудрого помітно змінилася.

Для зміцнення впливу церкви була відновлена ​​церковна десятина, введена раніше князем Володимиром, тобто десята частина встановленого князями розміру данини віддавалася на потреби церкви.

Князювання Ярослава Мудрого залишило свій слід в історії Росії ще одним великим справою – виданням «Руської правди», першої збірки законів. Крім того при ньому з’явився звід церковних законів «Номоканон», або в перекладі «Керманич книга».

Таким чином, реформи Ярослава Мудрого охоплювали широке коло проблем – політичних, релігійних, освітніх.

Ярослав помер в 1054 році в 76 років.

Він отримав прізвисько Мудрий за любов до книг, церкви, за свої богоугодні діяння, Ярослав не придбавав зброєю нові землі, але повернув втрачене в міжусобицях, багато зробив для зміцнення російської держави.

Але Ярослава прозвали Мудрим тільки в 60-і роки 19 століття. В ті часи його називали «Кульгавцю», тому що Ярослав кульгав. В ту епоху вважалося, що фізичний недолік був ознакою особливої ​​сили і розуму. Хром – значить мудрий. І можливо «Мудрий» – це відгомін прізвиська «Хромець», а його діяння тільки затвердили це.

« Князь Святополк Окаянний Любецький з’їзд »

moyaosvita.com.ua

Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий(978-1054 pp.) - державний діяч, великий князь київський. Ярослав, син Володимира Святославовича, народився в 978 р. Ще у підлітковому віці батько відіслав його своїм намісником до Ростово-Суздальської землі, а згодом до Новгорода. Смерть Володимира Великого призвела до суперечки між його синами за київський князівський престол, яка закінчилася перемогою Ярослава та утвердженням його в 1019 р. великим князем київським. Головним завданням Ярослава Мудрого був захист рідної землі. Він розгромив печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель, відвоював у Польщі Червенські землі. Розвиваючи дипломатичні відносини, Ярослав Володимирович зміцнював міжнародні зв'язки за допомогою династичних шлюбів. Внутрішньо-політична діяльність Ярослава була спрямована передусім на розбудову держави. Він доклав багато зусиль для її централізації, зробив спробу позбутися залежності від Візантії у церковних справах. 3 ініціативи Ярослава в Києві розпочалося грандіозне будівництво. Було споруджено нову лінію міських укріплень з трьома воротами, яка захищала місто. За Ярослава Мудрого було побудовано Софійський собор - головний храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній. Усього в Києві за часів Ярослава було побудовано 400 церков. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку й архів при Софійському соборі. Там же було засновано школу для «книжкового навчання». Школи були не тільки при монастирях, але також при великих церквах. При Ярославі були засновані перші монастирі, зокрема Києво-Печерський, які стали осередками культури. За Ярослава Мудрого на Русі була введена збірка законів «Руська правда» - перший писаний кодекс давньоруського феодального права. За часів його правління Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту і могутності, ставши в один ряд із найрозвиненішими країнами середньовічного світу.

Правління Ярослава Мудрого

В останні роки життя Володимира його численні сини перестали коритися батьку. Спочатку повстав турівський князь Святополк, за що був кинутий у в'язницю. Потім відмовився платати данину новгородський князь Ярослав. Розлючений Володимир став готуватися у похід проти нього, але 15 липня 1015 р. раптово помер. Між братами спалахнула війна. Святополк, прозваний Окаянним, вів себе найбільш брутально. Він убив трьох братів - Бориса, Гліба, Святослава. Кілька разів приводив на Русь поляків, щоб здобути Київ. Нарешті, розбитий на річці Альті військами Ярослава, що складалися з новгородців і варягів, Святополк втік до Польщі, дебезслідно зник. Великим князем київським став Ярослав Володимирович (1019-1054), прозваний за розум і вченість Мудрим. Незважаючи на своє слабке здоров'я, вроджену кульгавість, новий князь був завзятим полководцем і енергійним державцем. Його християнське ім'я - Юрій.

Прийшовши до влади, Ярослав Мудрий ще довгі роки приборкував інших князів та племена. Чернігівщина перейшла до нього лише після смерті брата, сильного князя Мстислава, який понад 10 років володів лівобережною частиною Русі від Чернігова до Тмутаракані. Він допоміг Ярославу повернути захоплені польським королем Болеславом I Хоробрим червенські міста. Над річкою Сян брати спорудили західний форпост Русі - місто Ярослав (тепер у Польщі). Було укріплено населені пункти на території Волині, де жили дуліби й бужани.

Ярослав поширив владу на західне узбережжя Чудського озера, де було споруджено місто Юр'єв (тепер Тарту в Естонії). Відновилася влада київського князя над ятвягами на Німані. Після завершення міжусобної боротьби князь сприяв відродженню сільського господарства, ремесла, торгівлі. Розбудовував Київ, Чернігів, Володимир-Волинський, Новгород.

Найбільше зроблено князем Ярославом для зміцнення південно-східних кордонів. Як і його батько, Ярослав будував міста-фортеці на Росі, Стугні, рішуче боровся з кочовиками. Коли 1036 р. навала печенігів докотилася до Києва, князь зібрав великі сили і дав рішучий бій під столицею. Літописець відзначив: «Була битва жорстока, і тільки навечір Ярослав узяв гoру.Побігли печеніги у різні боки, бо не знали куди бігти. Тікаючи, одні тонули в Сетомлі, інші в інших ріках, а ще інші невідомо де бігають і донині». Розбиті вщент вороги більше не нападали. Частина їх пішла на схід у далекі степи, де асимілювалася з іншим народами, а частина, що залишилася біля кордонів Русі, підкорилась її владі і розчинилася в місцевому населенні.

Успіхи зовнішньої політики Ярослава грунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки. Так, трирічна війна Русі з Візантією завершилася примиренням і шлюбом сина Ярослава Всеволода з донькою імператора Костянтина ІХ Мономаха Анастасією. Пізніше їхній син, Володимир Всеволодович, успадкував від візантійського діда прізвисько Мономах.

Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді. Син норвезького короля Гарольд Сміливий побрався з донькою Ярослава Єлизаветою. Анастасія Ярославна стала дружиною угорського короля Андріана І. Талановита і освічена Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І та після його смерті певний час управляла країною. Польський король Казимир І Відновлювач був одружений на сестрі князя Марії-Доброгніві. Династичні стосунки були також з Німеччиною. За Ярослава Мудрого середньовічна держава русичів дістала широкого міжнародного визнання. Князя Русі недаремно називали «тестем Європи».

Місто Київ перетворилося в одне з найбільших і найгарніших міст у середньовічній Європі - «матір міст руських», прекрасну столицю Русі. На місці розгрому печенігів князь розпочав міську забудову. Він оточив нову частину міста великим валом і високою дерев'яною стіною. На відміну від старої частини - «міста Володимира», юна дістала назву «міста Ярослава». Головні південні ворота, над якими височіла церква з золотою банею, дістали назву Золотих. У центрі «міста Ярослава» в 1037 р. споруджено митрополичий Софійський собор, що зберігся й донині. Зміцнювалися міські укріплення. Ремісничо-торговий Поділ обнесли верхнім та нижнім валом. У Києві накопичувались багатства. Він став визначним адміністративним і торговельним центром. Його зв'язки охопили багато країн Європи та Азії.

Населення Києва швидко зростало. Окрім князівської родини, бояр, дружинників, у ньому селилися ремісники, купці, лихварі. У період розквіту місто мало до 8 тис. дворів і близько 50 тис. чоловік населення. За розмірами, бурхливістю життя та багатством Київ досяг рівня найбільших столиць Європи - Лондона і Парижа. Його навіть стали називати суперником Константинополя.

Населення столиці Руської Землі в цілому було однонаціональним - русичі-українці. Але поруч з ними в XI ст. у Києві мешкали іноземні купці - греки, варяги-скандинави, араби, сирійці, франки, поляки, ще в X ст. з'явилася община євреїв-іудеїв.

Зростання військової, політичної і економічної могутності держави спричинило консолідацію праукраїнських племен, асиміляцію їхньої мови, характеру, вело до поступового формування єдиної української народності.

Велике значення в політичному і релігійному житті Руської держави мало оформлення константинопольським патріархом у 1039 р. самостійної київської церковної митрополії. Підвищенню ії авторитета сприяло призначення у 1051 р. першого митрополита-русича Іларіона. Він був вихідцем з народу, священиком у Берестовому, але згодом став видатним діячем християнської церкви і письменником. Йому належить визначний філософський твір «Слово про закон і благодать». 3 ініціативи князя Ярослава й митрополита Іларіона по всій країні розгорталося церковне й монастирське будівництво, широка освітня, культурна та благодійна діяльність. У «Повісті минулих літ» сказано, що за Ярослава «стала віра плодитися і поширюватися пo Русі, і чорноризці (монахи) стали множитися, з'явилися монастирі. Любив Ярослав церковні устави (закони) і священиків дуже шанував, а понад усе почитав чорноризців». До кінця правління князя Русь уже мала шість церковних округ - єпархій, на чолі з єпископами. При ньому ж виник і Києво-Печерський монастир (згодом Лавра). Спочатку в печері на березі Дніпра оселився майбутній митрополит Іларіон. А згодом, у 1051 p., прийшли ченці Антоній і Феодосій, які походили з бояр. Вони стали першими печерськими чорноризцями і святими. Мощі Антонія й сьогодні зберігаються у Лаврі. У цьому ж монастирі на початку XII ст. чернець Нестор написав літопис «Повість минулих літ».

З формуванням нових суспільних відносин почалося збирання і запис поширених у народі правил взаємостосунків між різними верствами населення країни. З'явилися писані закони. Початок юридичному оформленню законодавства був покладений збіркою законів під назвою «Руська Правда». До нас дійшло понад 100 списків цього історичного документа, переписаних протягом XIII-XVIII ст.

Вважають, що автором найстарішого варіанта «Руської Правди» був князь Ярослав. Тому цей перший короткий список дістав назву «Правда Ярослава». Пізніші списки значно доповнили сини й онуки князя.У першому варіанті документа зберігся значний вплив родових звичаїв, у тому числі й кровної помсти. У цілому ж закони «Руської Правди» визначали правове становище різних груп тогочасного населення. У кодексі чітко виражені норми кримінального права, зокрема покарання за вбивство, образи, крадіжку.

Відбилася в законі й станова боротьба: вбивства княжих слуг, розорювання несправедливо встановленої межі, втечі селян і слуг від лихих власників. Оформлення писаних законів, поява княжих суддів (ябедників) та збирачів штрафів (вірників) піднесло внутрішню міць і міжнародний авторитет Русі. У майбутньому закони «Руської Правди» послужили основою законодавства України, Білорусі, Литви, Москви.

Часи Ярослава Мудрог о увійшли в історію України як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства.

histua.com

Ярослав Мудрый

Князь Ярослав Мудрый (около 980-1054) являлся сыном Владимира Первого Святославовича и княжны полоцкой Рогнеды. Женой его была дочь конунга шведского Олава Ингигерда (Ирина в крещении).

В зрелом возрасте Ярослав стал князем ростовским, а спустя некоторое время (после того, как скончался Вышеслав) князем новгородским.

В 1015 году (после кончины Владимира Первого Святославовича) киевский престол захватил сводный брат Ярослава Святополк Первый Окаянный. По одной из версий, Святополк, желая устранить соперников, убивает всех братьев. Ярослава же убить не удается. Сестра Предслава предупреждает его об опасности. По другой версии, в смерти всех братьев повинен сам Ярослав Мудрый. В 1015 году, в декабре в сражении под Любечем Святополк был разбит. Ярослав Мудрый захватил Киев.

Однако в 1018 году Святополк снова вторгся на русскую землю. В битве при Буге Киев был отвоеван. Ярослав Мудрый бежал в Новгород. Оттуда он предполагал отправиться в Скандинавию. Но новгородцы вынудили князя продолжить битву. В сражении на Альте Святополк был разбит. Таким образом, Ярослав Мудрый снова отвоевал Киев.

На киевский престол претендовал еще один брат, Мстислав. Ярослав после победы над Святополком начинает новую борьбу. В 1024 году состоялась битва под Лиственом. Победу в сражении одержал Мстислав. Однако Ярославу было разрешено княжить в Киеве. Таким образом, Древнерусское государство было разделено между братьями. Ярославу передавалась территория от Днепра на запад, а Мстиславу – на восток вместе с Черниговом. Умер в 1035 году Мстислав. С этого момента "самовластцем" на Руси стал Ярослав.

Деятельность правителя после последнего сражения под Лиственом была направлена, главным образом, на просветительство и распространение христианства в стране. В 1036-37 года по приказу князя Ярослава были возведены мощные крепости, сооружены Золотые ворота с церковью Благовещения. Кроме того, был основан храм святой Софии, построены монастыри святой Ирины и Георгия.

В "Повести временных лет" немало сведений, указывающих на просветительскую деятельность правителя. При князе Ярославе было переведено множество книг с греческого на русский язык. Эти произведения составили основу созданной в храме Софии библиотеки. Первый законодательный акт на Руси создал Ярослав Мудрый. "Русская правда" стала главным источником экономических, социальных, правовых отношений древних славян.

Приблизительно в 1050 году был поставлен митрополит Киевский Илларион – первый русский митрополит, отстаивавший самостоятельность русской епархии и независимость от Константинополя.

Во внешнеполитической сфере деятельность правителя была направлена на укрепление положения Древнерусского государства. Владимир Первый Ярославович по инициативе Ярослава Мудрого предпринял в 1043 году поход русских войск на Византию, закончившийся неудачей.

Следует отметить, что прозвище "Мудрый" Ярославу приписывают за его просветительскую и законотворческую деятельность внутри страны. Однако немало сделал правитель и для укрепления внешних связей государства. Так, Ярослав провел очень мудрую "династическую политику". Браки, которые были заключены его детьми, позволили Руси породниться практически со всей Европой. Эта "династическая политика" способствовала развитию княжества, в государстве основывались новые города, процветала торговля, возводились соборы и монастыри. Впоследствии эту "династическую политику" законодательно закрепил Александр Первый Благословенный. Согласно принятому установлению Императорского Дома, запрещались неравные браки.

По некоторым данным, смерть Ярослава наступила в 1054 году, 20 февраля. Правитель завещал престол сыну Изяславу, правившему в Новгороде.

fb.ru